Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року Справа № 912/3082/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.,суддів :Вовка І.В., Кондратової І.Д. розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 рокуу справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі"до1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2. Комунального підприємства "Координаціний центр по обслуговуванню населення" при Долинській міській радіпростягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

у вересні 2014 року, товариство з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" звернулось до господарського суду з позовом в якому просило стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 8472,46 грн за поставлену теплову енергію та 1827 грн на відшкодування витрат, понесених позивачем зі сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 23.12.2014 року до участі у справі, у якості другого відповідача, залучено комунальне підприємство "Координаційний центр по обслуговуванню населення" при Долинській міській раді.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 22.01.2015 року позовні вимоги відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 7175,40 грн на відшкодування вартості спожитої теплової енергії та 1827 грн судового збору, а в решті позову - відмовлено. В задоволенні позовних вимог відносно комунального підприємства "Координаційний центр по обслуговуванню населення" при Долинській міській раді відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Постановлені судами рішення оскаржено в касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 21.09.2015 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій вона посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права і просить судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч.1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг само по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з централізованого опалення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на зазначене висновок господарського суду першої інстанції та апеляційного господарського суду про обов'язок відповідача сплатити вартість спожитої теплової енергії під час оренди підвального приміщення у м. Долинська, по вул. Нова, 100 є правильним, вартість теплової енергії визначена у відповідності до обсягу спожитого та затверджених у встановленому порядку тарифів, і її достовірність, наведеними у касаційній скарзі доводами, не спростовується, а тому, за таких обставин, суди правомірно постановили про стягнення з відповідача суми заборгованості з урахуванням строків позовної давності і підстав для зміни чи скасування судових рішень, за мотивів, викладених у касаційній скарзі, судова колегія Вищого господарського суду України, не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 року - без змін.

Головуючий М.І. Остапенко

Судді І.В. Вовк

І.Д. Кондратова